Профілактика дисграфії у дітей


Автор публикации Татьяна Алексеевна Чепурко
учитель-логопед высшей категории
ДОУ № 23 г.Киев

Дисграфія (частковий розлад письма), якщо вона є, звичайно, якщо вона не досягає рівня аграфії (важкого розладу письма, включно до повної нездатності писемної мови), рідко викликає справжнє занепокоєння батьків, а також вчителів. Вважається, що з часом дитина «випишеться». Однак дисграфія, навіть в своєму мінімальному вияві — поганого, нечіткого почерку, є виявом несформованості надзвичайно важливих структур дитини, пов’язаних зі здатністю не тільки до письма, а й до більш значущих умінь дитини – читати і рахувати. Корекція навіть найменших проявів дисграфії є водночас дієвою пропедефтикою можливих ускладнень в швидкості і опанування читанням і лічбою.
Чому ж виникають труднощі в оволодінні дитиною писемною мовою? Процесс оволодіння письмом є не таким легким — він має багатокомпонентну психофізіологічну структуру. Для того щоб написати або переписати найпростіше слово, потрібно вміти, з одного боку перекодувати звук у фонему, фонему в букву, а з другого боку – вміти перешифрувати різні варіанти однієї і тієї ж букви. (Друковану в рукописну, велику в маленьку, розуміти несуттєвість відмінності рукописних літер залежно від почерку.)
Технічно сам процес може ускладнюватись такими незалежними від дитини факторами, як рівнем окостеніння зап’ястків і фаланг пальців, рівнем збудливості нервової системи, загальною фізичною витривалістю, зокрема здатністю переносити довготривалі статичні навантаження. Водночас досвід показує, що робота з правопису, навіть на етапі оволодіння графікою, має загально розвиваючий вплив на дитину, формує здібності, потрібні не тільки (і не стільки) для набуття красивого і виразного почерку, але для навчання в цілому.
Навчання письма пов’язане з рівнем розвитку дрібних мязів кисті руки, регуляцією рухів під час письма, витривалістю до відносно довгочасних напружень. Багатогранність рухових дій і одночасне виконання письмових правил викликають у дітей сильне напруження руки, а то й і усього тулуба.
Порушення просторової орієнтації, незрілість контролю тонких рухів руки і м’язові — суглобного відчуття обумовлюють графічні помилки. Чим складніше малюнок (елемент і графема), тим більше викривлень він зазнає. Для письма дітей характерні («тремтячі») лінії, вихід елементів букви за межі рядка, дзеркальне зображення графем, зміна форми графем та ін. Навчання письма не є легким процесом, воно вимагає відповідного психофізіологічного розвитку дитини та певних умінь і навичок.
Вивченню просторових уявлень, на відміну мовних функцій, мають досить коротку історію та не так систематизовані. Початок закладен винаходами H. Hekaen, J. Mc. Fie, O.L. Zangvill, М.С. Лебединського, Е.П. Кока, А.Р. Лурії та інших.
Просторові уявлення являють собою складну матрічну структуру психікі, розвиток якої потребує звернення до різних видів діяльності людини. Просторові уявлення являють собою головну роль в становленні рефлексивних структур свідомості.
Як і інші психічні процеси, просторові уявлення актуалізуються завдяки тісної взаємодії півкуль мозку, в якій права та ліва мозкові гемісфери вносять свій специфічний функціональний внесок. Аналіз клінічного матеріалу підтверджує факт активної участі обох півкуль в протіканні цих видів психічної діяльності, їх щільній співпраці. Більшість вчених відносять просторові уявлення до базісу, на якому будується вся сукупність всіх психічних процесів-письмо, читання, мислення, рахунок, т. п.
На даному етапі корекції, треба звернути особливу увагу на дітей, які мають домінуючу ліву руку та амбідекстрів. Та взагалі, на дітей, які мають фактор ліворукості, в тому числі сімейний. Ці діти не мають стійких уявлень не просто «ліво — право», в їх уявленні читати, писати, малювати, інтерпретувати сюжетну картинку можна в любому направленні (горизонтальному чи вертикальному). Тут найчастіше зявляється оптична дисграфія, структурно-топологічні помилки в любому напрямку.
Для розвиту зорового гнозісу поетапно застосовуються слідуючі вправи:

  1. «Розрізні картинки». Спочатку дитина складає картинки за зразком, потім без нього. Кількість фрагментів повинно відповідати актуальним можливостям дитни. Поступово воно збільшується, а елементи ускладнюються по конфігурації.
  2. «Добір фрагменту, якого не вистачає». Дитині пропонується картинка (предметний малюнок, сюжетна картинка, геометричний малюнок, орнамент т. п.) з відповідними фрагментами та набір невистачаючих елементів. Необхідно добрати відповідний фрагмент. В зображенні може не вистачати як одного, так і деяких фрагментів. Можна запропонувати дитині домалювати невистачаючу частину.
  3. «Чого не вистачає?». Уважно подивившись на зображення предмету з невистачаючими деталями, дитині потрібно знайти та виправити помилки. Якщо завдання викликає ускладнення, треба показати вірне зображення предмету т порівняти.
  4. «Домалюй предмет до цілого». Пропонується зображення з неповною кількістю елементів. Треба домалювати та назвати їх
  5. «Загадкові малюнки». Треба подивитись, розмалювати та порахувати зображенні на картинці предмети.
  6. «Що тут зображено?». Впізнавання «зашумлених» (накладених один на один, перекреслених, т. п.) геом. фігур; різних предметів, букв, цифр, однакових та різних за розміром, формі, кольору. Варіанти різні за віком та можливостям дитини.
  7. «Що переплутав художник?». В зображеннях любих предметів, тварин, сюжетів т. п. дитина повинна знайти не вірні деталі та пояснити як виправити.
  8. «Фігура та фон». Намалюйте та доберіть стимульний матеріал, де основу складає фон (часто розставленні крапки чи значки любої конфігурації, різні перекреслені лінії, т.п.). Дитина повинна знайти фігури,які «замасковані» в цьому «шумі».
  9. «Лабіринти». Приклади таких завдань легко придумати чи вибрати з літератури. Завдання доцільно виконувати так: спочатку сконструювати лабіринт на підлозі за допомогою підручних засобів (стільців, кубиків т.п.)та запропонувати дитині пройти по ньому. Потім, на папері-провести по лабіринту пальцем, потім-олівцем і лише потім прослідкувати путь лише очами.
  10. «Знайди всі предмети». Дати дитині бланк, на якому предмети чи букви, чи цифри зображені вроздріб. Запропонувати викреслити всі предмети однієї групи.
  11. «Знайди букву». Запропонувати дитині малюнок з буквами, цифрами, які написані різним шрифтом, стилем, перегорнуті. Дитина повинна відповісти які букви написані.
  12. «На що схожа буква?». Показати дитині букву, яка недописана в різних варіантах. Попросити назвати що за буква, дописати її. В наступномуому варіанті дитина сама придумує, в що перетворилась буква. Теж саме з цифрами.
  13. «Письмо в повітрі». Логопед пише в повітрі перед дитиною різні букви, фігури, цифри т.п., які він повинен впізнати та назвати. На наступному етапі пишуться склади, а також цілі слова. Далі дитина виконує це з логопедом, і лише потім самостійно. Цей метод ефективен також для корекції страха перед шкільною дошкою чи зошитом.
  14. «Виправ помилки». Дитині треба виправити різного роду помилки в тексті: відсутні та зайві штрихи в буквах, зайва буква чи її пропуск в словах, написання всіх слів в реченні з великої чи маленької літери; різна висота букв,ширина, шрифт т.п.
  15. «Рамка з віконцем».Рамка-це прямокутник з вирізаним віконцем. За висотою вікно дорівнює розмір однієї букви, але за шириною змінюється. Рамка може бути г-образного чи п-образного вигляду. Веденя рамки корегує страх перед великим текстом, дозволяє не згубити слово, не перестрибувати з одного слова на інше, з одного рядка на інший і завдяки цьому автоматизувати навички читання.

Дуже цікавим є слідуючий етап, етап формування графічних схем та диктантів.
Цю роботу слід розпочинати з рухових диктантів і потім вже переходити до графічних. Ось приклади рухових диктантів:
1. Руховий диктант (за кроками): один крок вперед, два кроки праворуч, повернутись навкруги себе, один крок ліворуч, т.д.
2. Логопед диктує схему, за якою треба знайти предметв кімнаті. Далі дитина разом з логопедом, а потім самостійно складає план (кімнати, класу, вулиці, т.д.). На слідуючому етапі треба вчити дитину працювати з карою міста т.д.
В цілому розвиток просторових схем починається з формування з орієнтації на місцевості, а потім на папері та графічне зображення направлень. При необхідності треба проводити співставлення листка паперу з високим будинком, у якого треба показати верх, низ, всі кути. Потім намалювати такий будинок на папері; обговорити та підписати разом з дитиною всі назви відповідних напрямків та кутів. Потім попросити дитину самостійно написати теж саме на чистому папері.
3. «Постав фігуру в кут».запропонувати дитині поставити в кімнаті чи намалювати фігури в правому нижньому куті, лівому верхньому, т.д. Визначити, які кути ще не заповнені. Хай він сам заповняє з коментарем.
4. «Покажи направлення». Навчити дитину показувати направлення рукою (а потім тільки поворотом голови, поглядом) в повітрі зверху вниз, знизу вверх, зліва направо, потім по діагоналі.
5. «Куди показує стрілка?». Запропонувати дитині покласти карточку зі стрілкою, орієнтуючи її послідовно по всіх напрямках, та коментувати свої дії. Подібно-намалювати стрілки на листі паперу з якимись малюнками чи планом.
6. «Намалюй лінію». За інструкцією логопеда дитина проводить різні лінії (пунктирні, хвилясті, кольорові, т.п.) в заданному напрямку, не відриваючи олівця від паперу. Наприклад: «З центру сторінки (ставимо крапку) проводимо хвилясту лінію вверх, потім-пряму лінію в правий верхній кут» т. д.
На наступному етапі проводяться графічні диктанти в зошитах в клітинку. Для всіх цих завдань на першому етапі, логопед ставить вихідну крапочку. Необхідно спочатку навчити дитину відступати від краї зошита та від попередньої роботи; пропускати необхідну кількість клітинок за вказівкою дорослого.
7. «Розстав знаки». Позначити на рядку чотири крапки. Поставити знак «+» від першої крапочки знизу,від другої зверху, від третьої — зліва, від четвертої – справа. Подібно з двома, трьома знаками.
Потім можна застосовувати більш складні диктанти- малювання графічних фігур.
Також, для профілактики дисграфії треба приділяти увагу розвитку зорової уваги, памяті. Це здійснюється при виконанні таких завдань, як: запомятати порядок кілець на піраміді. Після того як логопед розбере пірамідку, зібрати її самостійно; в грі «Якого предмету не стало?»; складанні картинок з частин; знайти картинку за подібністю; запомятати іграшки розставленні на столі, т.д.
Починаючи словникову роботу, логопед добирає матеріал, враховуючи тематичну єдність, охопив при цьому основні частини мови, а також поступово ускладнюючи структуру слів.
Природньо, що , працюючи над словником, який представлен іменниками, дієсловами, прикметниками, ми готуємо дітей до роботи над фразою.
При доборі матеріалу для поширення словникового запасу у дітей пропонується використовувати загадки, вірші, пісні.
В роботі над словом, використовується безліч різних вправ, ігор. А саме, такі:
1. «Вимов вірно». Ця вправа використовується при плутанні дзвінких та глухих. Буде добре, якщо дитина при вимові буде ще й писати ці букви.
2. «Звук заховався». Попросити запомятати звук, який вимовить логопед. Потім запомятовується декілька звуків. Дитина визначає ладанний.
3. «Знайти спільний звук». Уважно прослуховуючи слова чи вірш, дитина визначає спільний для всіх слів звук.
4. « Скільки звуків в слові? Який перший, другий, третій».
5. «Називання слів по звукам».
6. «Веселий ланцюжок». Придумування слів на останній звук попереднього слова.
7. «Все на один звук». Придумування речень, в яких всі слова починаються з одного й того ж звуку.
8. «Зачаровані слова». Складання слів з перших звуків назв картинок.
9. «Скажи слово навпаки».
10. «Гра в риму».
11. «Заборонений звук». Добирати відповіді дитиною так, щоб не вживати ладанний звук.
12.«Перший звук, останній звук». Придумування слів на ладанний перший та останній звуки.
13. «Запомятяти слова». Запропонувати дітям прослухати речення чи розповідь та запомятати слова з ладанним звуком.
14. «Сімейка слів». Попросити дитину придумати слова-«родичі» до заданного.
15. «Схожі слова». Запропонувати виписати слова в дві колонки з опозиційними фонемами.
16. «Буква змінилась». Дитина визначає букву, від якої змінився зміст слова.
17. «Магнітофон в помічники». Дитина пише диктант під власний голос, записаний на касету.
18. «Слова розсипалися». Складання слів з розсипаних букв.
19. «Склади слово з багатьох». Запропонувати скласти слова з букв одного великого.
20. «Кінець та початок». Запропонувати дитині записати такі букви, які стали кінцем першого та початком другого.
21. «Анаграми». Цей вид роботи досить гарно висвітлен в літературі. Надаються як інд. картки, так і книги для групової роботи.
22. «Знайти спільне закінчення». Надаються декілька стовпчиків слів. Треба визначити спільне закінчення для кожного стовпчика.
23. «Виправити помилки». Надаються бланки з текстами, словами, реченнями, в яких зазделегіть робляться помилки.
24. «Повтори та продовж». Цей вид роботи проводиться з групою. Дитина називає слово, а слідуючий учасник повторює його та додає своє.
25. «Зашифруй речення». З наданих фраз дитина складає графічне зображення і потім повторює те, що зашифрував.
26. «Піктограма». Дитині читають текст. Для того щоб запомятяти його, вона замальовує зміст, а потім розповідає те, що замалював.
Здійснюючи роботу по корекції граматичної будови мови деякі логопеди використовують більш специфічні види роботи в профілактиці дисграфії. Є досвід російських логопедів-практиків, коли при вивченні голосних звуків, дітям пропонується добирати спорідненні слова (перевірочні), що дозволяє уникнути помилок на ненаголошену голосну. Ці вправи проводяться у вигляді ігор. Важливо не тільки находити перевірочне слово, а і аргументувати свої відповіді. Потім завдання ускладнюються: показати букву,яку треба написати в слові( діти добирають букву з рядка наданих: А, О, І, Є). В підготовчій групі це завдання ускладнюється тим, що діти вставляють необхідну букву в надруковані слова, а також вписувати в надані слова.
Дослідження письмових робот показало, що друге місце займають помилки на оглушення приголосних в кінці та в середині слова. Щоб виключити їх, треба при вивченні парних приголосних по дзвінкості-глухості не тільки розглядати їх артикуляцію, різницю, схожість у вимові, що особливо необхідно в логопедичній групі, але і пропонувати виконати профілактичні завдання: добрати та змінити слово так, щоб після приголосного стояв голосний звук, чи знайти перевірочне слово.
Всі заняття з профілактики дисграфії рекомендується проводити поетапно. Спочатку це буде підготовчий. В цей період необхідно в повсякденній роботі проводити ігри та завдання, які розвивають загальну та спеціальну моторику,просторові уявлення.
При проведенні цих завдань логопед повинен враховувати індивідуальні особливості дітей: якщо дитина не вміє самостійно стрибати-знайти йому опір (притримуватись за руку логопеда, спину товариша, спинку стільця).
Важливе та серйозне завдання логопеда-підготовка руки до письма, так як недостатність каліграфії у шкільникі також призводить до змішування оптично схожих букв. Саме з такою метою даються вправи, які розвивають дрібні мязи рук. Данні вправи опрацьовуються поступово. Враховуючи те, що у дітей-логопатів грубо порушені просторові, зорові та слухові уявлення, необхідно проводити велику корекційну роботу в цьому направленні. Ця робота повинна проводитись постійно та поступово як логопедом так і вихователем (під керівництвом логопеда).

Література.

  • Сєдих Н.О. «Вчимося писати й говорити правильно. Поради логопеда». Х.: Вид. група «Основа», 2007. – 176 с. – ( Серія: «Логопеду початкової школи»).
  • Єфіменкова Л.Н.,Мисаренко Г.Г. «Организация и методы коррекционной работы на школьном логопункте.» — М.-Просвещение, 1985.
  • «Жива клітинка». Графічні диктанти для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку/Упоряд. Н.Ф. Юрченко – Х.: Вид.група «Основа», 2007. – 128 с. – (Серія «ДНЗ + школа»).
  • Семенович А.В. «Нейропсихологическая диагностика и коррекція в детском возрасте: Учеб. Пособие для высших учебных заведений». – М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 232 с.: ил.
  • Бурлакова М.К. (Шорох-Троцкая) «Коррекция сложных речевых расстройств.» — М., 2000. – 196 с.
  • Корнев А.Н. «Дислексия и дисграфия у детей». – СПб 1995.-156 с.